Чутливість зросла.
Коли ймовірна небезпека /біль – так завжди.
Ми почали спинним мозком чути.
Бачити реально віщі сни.
Дивуватися.
Прозрівати.
Прислухатися.
До себе!! До Всесвіту!! До самого життя.
Вникати, а про що я зараз думаю?
А яке почуття зараз в мені?
А що хоче моя душа?
Як має бути?
І діємо, знаходимо, проявляємось, творимо…
Вибираємо, а куди скерувати свою увагу?
Цінність часу зросла. І сам час ніби грається в своїх швидкостях))
Досі фільтруємо тонни інформації.
Упускаємо зайве.
Зберігаємо й примножуємо найважливіше.
Основне – активно займаємося примиренням своїх внутрішніх частин.
Зокрема серця і розуму.
Збираємося в ціле. Намагаємося жити з цілого, суверенного.
Практикуємо.
Навіть дихаємо вже усвідомлено.
Працюємо, як і спимо, без особливого режиму. З відчуття, що так, це ЗАРАЗ має сенс.
Тішимось простим речам)
Дозволяємо собі прагнути достойнішого.
Помічаєте/відчуваєте, як ми ВЖЕ суттєво колективно внутрішньо зросли??!!!
Будьмо?
Про автора