До війни наснився сон

АвторПопович Зореслава

До війни наснився сон

До війни наснився сон.

Хтось крикнув, що в будівлю зайшов вбивця з рушницею. Люди кинулись бігти. Біжу останньою. Чую чужі прискорені кроки.
Забігши в коридор, ховаюсь за відчинені двері. Тікати немає куди. Притишені кроки все ближче. Відхиляються ті двері.

Ну все, мій час.. Пірнаю в свою серцевину. Тут безпечно. Місце спокою і любові.
Вистрілює в голову. Болю не чую. Сповзаю по стіні. З посмішкою.

Вистрілює ще раз (так щоб точно, чого це вона усміхнена?).
Перша думка, що не хочу аби мене такою побачив мій чоловік. Друга, – синочок менший, ще ж такий маленький..

Виходжу з тіла. Об’ємне бачення. Поряд вже ті, кому вдалося втекти. Стоять, дивляться, ніби в ступорі. Чую думку однієї з дівчини “добре, що не мене”.

Вже десь близько чоловік, зараз буде боляче. Прокинулась.

Пишу, а всередині все пульсує. Наче насправді було.

Хіба можна після ТАКОГО жити як раніше? Ніколи!

Хотілось і обіймала близьких, радість невимовна, що таки ЖИВА і ще можу робити те, що вмію, можу і люблю, а забороняла собі чи відкладала. От дурненька!

Ніколи вже не жити як до війни. Жаль, це не сон… Прокидаєшся, перша думка, так же ж війна. Є цілий день, дай Бог, щоб цілий, аби намагатись прожити його максимально по серцю.

І от недавно прийшло стійке відчуття, що я тут, де маю бути.

Так, де жахіття, так, де війна. Водночас, тут сила, природи краса і є безумовна любов. Це все паралельно, одночасно. Все це близько і поруч.

На зло злу намагатись бути ефективною в тилу.

Заради тих, хто постраждав🙏, хто боронить нашу Землю💪 та для розквіту України❤️, – помічати добре та чинити по совісті.

Роботи всякої дуууже багато, закочую рукави ще вище.

Підіймаємо Червону Калину разом😉

🇺🇦Слава Україні!

Поділіться і вподобайте запис!
error

Про автора

Попович Зореслава administrator

Напишіть відгук