Ех… Втрати.

АвторПопович Зореслава

Ех… Втрати.

Втрати.
Вони є невід’ємною частиною життя. Дрібні, глобальні, різні.
Втрата – це завжди неочікувано. Не дає вибору. Це примусове прощання з кимось, чимось і процес відпускання. Коли руйнується щось стабільне, звичне, безпечне, рідне… Коли в душі рветься щось дороге і цінне, сокровенне.
І це болить. Душу. Деякий час болить.

От розуміє розум: “так, це стадія заперечення. О, це вже – гніву. Тут – торг, а тепер депресивний період. Ще трошки і настане прийняття”. Десь так і є, але все тааак індивідуально! І в кожного свій шлях і час до прийняття.

Коли є віра й усвідомлення, що на все Воля Божа і має бути так як є. І це насправді найкраще для всіх. І є вдячність Творцю, що БУЛО в житті те рідне, звичне, найдорожче і сокровенне – біль зменшується.

Недавно відійшла дорога моєму серцю маленька істотка – киця. Вона була зі мною останню третину мого життя. Вона була старшою за нашого старшого сина. Стала мудрою нянькою нашим хлопцям.

Цей факт багато що вчить і навчив нас. Мене, чоловіка, який останній період колов їй уколи, наших синів. В дітей вперше так попіднімались багато життєвих, екзистенційних питань… Сподіваюсь ми зуміли давати адекватні та життєві відповіді та дали достньо підтримки у їх втраті та відпусканню.

І так, ще болить! Хай!
Це розкриває справжність та корегує пріоритети. Бо кожне творіння (людина, тварина) – то цілий всесвіт.

Суть мого допису мабуть у тому, що сім’я – родина та й вся Земля, схожа на космічну станцію. Де невідомо хто коли прийде і хто коли піде.

Останнім часом, багато з нас зазнали різних втрат. Попри те, що похитнулась зовнішня опора, завжди є, була і буде – внутрішня опора.

Зараз, як ніколи, нам людям, важливо знайти її, відчути і опертися. Внутрішньою опорою є наш Дух. І це досить конкретна річ, субстанція. Тут наша сила і воля. Іскра Божа, серцевина вздовж хребта, струна.

Дякую вчителям, які мені допомогли відчути опору. І повертатись при необхідності. Це дійсно надважливо!

А тепер дії, які ми можемо зробити в разі душевного шторму і застрягання в емоціях суму, гніву, страху:

  1. Повільно, свідомо, всім своїм єством ДИХаємо, відчуваючи хребет (так активізується Дух і збалансуються емоції).
  2. Пам’ятаємо, що Дух – резервуар чистої, сильної, сердечної любові. І тут є всі, кого ми любимо, де б вони не знаходилися. Прислухаємось і знаходимо тут дорогих серцю, хто відійшов.
  3. Втрата = Здобуток. Досвіду, усвідомлення, нового відчуття, статусу… Знаходимо свій здобуток і на нього опираємось.

І останнє – цей карантин – наш Шанс, як мінімум:

  1. Бути в собі, з собою. Чути своє єство.
  2. Укріпити та урізноманітнити стосунки в сім’ї, родині.
  3. Розкривати таланти.
  4. І жити життя, смакуючи!

Бажаю усім навчитись опиратися не себе і мати того, на кого можна спертись. І могти бути опорою для інших!

А втрати? Наші вчителі. Реакція на них – наше зростання. І ми можемо і маємо їх трансформувати в здобутки!

Поділіться і вподобайте запис!
error

Про автора

Попович Зореслава administrator

Напишіть відгук